Закарпатський винахідник - Авґустин Єнковський
ЕДІСОН ЗІ СТЕБЛІВКИ
85 років тому помер закарпатський винахідник Авґустин Єнковський
У Стеблівці донині збереглися хата й могила Авґустина Єнковського.
85 років тому у селі Стеблівці на Хустщині помер тамтешній священик. Здавалося б, що особливого? Та саме цей душпастир був одним із тих уродженців Закарпаття, яких звуть «гордістю краю» і котрого, на жаль, трохи призабули земляки. Мова йде про талановитого винахідника Августина Єнковського. Звісно, не скажеш, що його геть не пам'ятають, та відомий він переважно вузькому колу дослідників закарпатської історії, хоча заслуговує бути знаним серед широкого загалу краян. Адже за життя Авґустин Єнковський був відомий в Австрії, Росії, Франції, Бельгії, Німеччині, Англії, США. Франція вдостоїла нашого земляка званням почесного члена-кореспон-дента Паризької академії експонентів і технічних винаходів, з гакож нагородила великою золотою медаллю.
Ціанували уродженця села Сачурова (Східна Словаччина) за технічні винаходи. Він закінчив духовну академію в Ужгороді і став священником. Змінивши кілька сіл, на початку 80-х років XIX ст. осів у Салдобоші (так тоді називалася Стеблівка), де й прожив свій вік. Очевидно, діяльний розум Єнковського не міг задовольнитися лише богослужінням, тому Авґустин усе життя конструював, малював.
Тепер важко оцінити, яка з його численних видумок найцінніша. Найчастіше згадують про машину, яка уміла жати й в'язати снопи - прототип нинішніх комбайнів. Я задати пошук в Інтернеті, то й справді всі посилання на винахідника стосуються створення комбайну. Над цією машиною Єнковський працював 6 літ і завершив розробку 1873 року. Однак, на жаль, не зумів втілити винахід у життя через брак коштів. Не проявили ентузіазму й угорські землевласники. Не знайшовши підтримки вдома, Авґустин Єнковський подався до Росії, де до снопов'язальної машини виявили більше інтересу.
Однак, як пишуть дослідники, створити її не вдалося, оскільки деталі комбайна не були зроблені точно за вказівкам карпатського винахідника, тож мусив повернутися додому ні з чим. Припускають, що інженер, який керував проектом, навмисно саботував роботу. Підтверджує це й дальша доля цього утілювача чужих ідей, котрий виїхав до США.
Звісно, то був не єдиний винахід, над яким працював Єнковський. Зокрема, цікавився двигунами кораблів Мотор його конструкції мав розвивати у 6 разів більшу швидкість, аніж тогочасні пароплави. На жаль, повторилася історія зі снопов'язальною машиною. Угорський уряд зацікавлення не проявив, на відміну від Росії, у якій було зареєстровано привілей на винахід «Механізму руху суден за допомогою систем лопаток зі зворотно-горизонтальним рухом». Пізніше
закарпатець написав листа керівникові Горського міністерства Росії адміралові Лихачову, в якому пропонує передати свій винахід на користь Російської імперії, оскільки сам не має коштів на його розробку
З інших Ідей земляка можна згадати машинку для лічби, на якій можна було множити, ділити, провадити інші рахункові дії; спеціальні вулики для бджіл, за які дістав Диплом на бджолярській виставці у Будапешті тощо.
Намагаючись допомогти селянам у їхній тяжкій праці, розробив ткацький верстат, що приводився в дію за допомогою спеціального колеса. Єнковський свідомо відмовився від електричного двигуна, бо знав, що в закарпатських селах нема електрики, а верстат призначався для домашнього вжитку, а не фабричного виробництва.
Окрім винаходів, прославився Авґустин Єнковський і своєю освіченістю (знав 6 мов), художнім хистом, лікарською роботою й допомогою, піклуванням про духовний і освітній рівень селян. Так, у с. Пиричі збудував нову церкву, в Нирь-Пилиші - школу. Для селян Стеблівки закупив понад 200 гектарів пасовищ і ліс, аби мали дрова. Кажуть, годинник, що прикрашає донині Ужгородський Кафедральний греко-католицький собор, теж за власні кошти придбав Єнковський у Відні.
Помер Авґустин Єнковський. кий 22 січня 1923 року у віці 90 років, похований у Стеблівці де донині збереглися хата й могила.
Однією із перших написала про видатного нашого винахідника мешканка Пряшева, кандидат філософських наук Любиця Бабота у журналі «Дружно вперед» 1990 року.
