Письменники нашого села

ДОБОШ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

Добош Василь Іванович народився 29 жовтня 1924 року в селі Стеблівка на Хустщині в селянській ро­димі. В 1930 році поступив в перший клас народної школи. В навчанні проявляв старанність і мав добрі успіхи. Тому батьки мітили, щоб віддати його на навчання до Хустської гімназії, як би важко це не відбивалось на сімейному бюджеті. Хоч зробили цей крок не відразу. Лише в 1938 році Добош В. І. пе­реступив поріг Хустської гімназії. Звикав до нових вимог, а вони були значно більшими, ніж в народній школі. Повсякденна настирливість в навчанні стала йому в пригоді. Він швидко освоївся, з кожним днем відчутно зростав в навчанні. Закінчив шість класів гімназії, бо сталося так, що 6 листопада 1944 року добровольцем вступив до лав Радянської Армії. Закінчив війну у Празі. За про­явлену мужність і відвагу був нагороджений ордена­ми Слави ІІІ-го ступеня та Вітчизняної війни 1-го ступеня, а також медаллю «За перемогу над Німеч­чиною у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.».

Після демобілізації продовжив навчання в Хустській вечірній школі робітничої молоді. В 1947 році успішно склав. державні екзамени і цього ж року по­ступив на філологічний факультет Ужгородського дер­жавного університету. Демобілізований воїн вчився добре. До виконання завдань ставився серйозно. Особливий інтерес проявляв до мовознавства, брав активну участь в семінарських заняттях, писав змі­стовні курсові роботи. Відчутно виявив нахил до наукової діяльності, коли навчався на останніх курсах вузу. Мріяв про навчання в аспірантурі. Тому після закінчення Ужгородського державного університету в 1952 році вирішив зробити спробу поступити в аспі­рантуру Інституту мовознавства АН України імені О. Потебні. Склав екзамени і був зарахований на стаціонарне навчання.

Навчаючись в аспірантурі, Добош В. І. одноразово працює над темою дисертації: «Говори долини річки Тур'ї Персчинського району Закарпатської області». Із закінченням аспірантури в 1955 році майже завер­шив роботу над дисертацією. Тепер вже працював старшим викладачем Ужгородського державного уні­верситету. В 1956 році захистив дисертацію і йому було присвоєно наукову ступінь кандидата філологіч­них наук.

Добош В. І. читає курс сучасної української мови. Його лекції змістовні, глибокі, багаті методикою ви­кладання. Він відзначається в роботі сумлінністю, організаторськими здібностями. Тому в 1960 році його затверджують завідуючим відділом шкіл і вузів За­карпатського обкому Компартії України. Працюючи на цій посаді, Василь Іванович приділяє належну увагу роботі партійних організацій середніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, часто бу­ває в педагогічних колективах, добре співробітничав з районними відділами народної освіти. Протягом

трьох років багато зробив для розвитку народної ос­віти в області.

З 1963 року Добош В. І, знову працює на кафедрі української мови Ужгородського державного універ­ситету. Чимало робить, щоб дати студентам глибокі знання з сучасної української мови. Часто на сто­рінках журналів друкуються його наукові публікації. Водночас він займається зібранням матеріалів для докторської дисертації, В другій половині шістде­сятих років йому присвоюють звання доцента,

В 1978 році Добош В, І. захистив докторську ди­сертацію на тему; «Синтаксис українських південно-карпатських говорів» і йому було присвоєно наукову ступінь доктора філологічних наук. Добош В, І, має понад 50 публікацій, головним чином з діалектології та різних питань сучасної літературної мови.

 

ОРОС ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

Орос В. І. народився 12 серпня 1919 року в селі Стеблівка в багатодітній сім'ї хлібороба. Батьки при­діляли належну увагу вихованню дітей, їх навчанню. В шість років В. І. Орос поступив в перший клас на­родної школи. Вчився добре. Тому в батьків не бу­ло ніякого сумніву в тому, щоб син не продовжив на­вчання. В 1930 році поступив в Хустську гімназію. В. І. Орос серйозно ставився до навчання й мав не­погані успіхи. Після її закінчення в 1938 році успіш­но склав вступні екзамени в Дебреценський універ­ситет на спеціальність російської та латинської мов. Через рік перевівся в Будапештський університет імені Петера Пазманя. Навчаючись у цьому вузі, проявив особливі здібності до філологічних наук. Піс­ля закінчення університету залишився асистентом на кафедрі славістики у професора Кнієжі Іштвана.

Після звільнення Закарпаття В. І. Орос працює викладачем російської і латинської мов в Хустській гімназії. А коли гімназію розділили на дві середні школи, В. І. Ороса було призначено директором Хустської СШ № 1. З відкриттям в Хусті педагогічного училища він переходить сюди на роботу викладачем російської мови й заступником директора по заочно­му відділенню. В 1956 році В. І. Орос був призначе­ний заступником директора нововідкритої Хустської школи-інтернату, де працював до 1960 року. В цьо­му році по конкурсу пройшов на посаду старшого викладача російської мови Ужгородського державно­го університету. Працюючи на кафедрі російської мови, В. І. Орос завершив написання кандидатської дисертації «Українські говори Хустщини», яку захи­стив в 1961 році при Львівському державному уні­верситеті імені І. Франка і отримав наукову ступінь кандидата філологічних наук.

В 1974—1975 роках за направленням Міністерства вищої освіти працював на кафедрі російської мови та літератури Кошицького університету імені Шафарика. Тут його було нагороджено великою медаллю філософського факультету й прийнято почесним чле­ном Мовознавчого товариства при Словацькій Ака­демії Наук в Братиславі.

В. І. Орос написав близько 50 наукових друкованих робіт. Частину з них вміщено на сторінках на­укових журналів Угорщини і Чехо-Словаччини. Всі наукові праці в основному зв'язані з говорами Закар­паття, з вивченням «Літературної мови Закарпаття другої половини ХІХ-го століття». Тут детально про­аналізовано фонетичні, лексичні, морфологічні, син­таксичні особливості таких закарпатських письменни­ків ІІ-ої половини ХІХ-го століття як Павлович, Сільвай, Е. Фенцик (400 сторінок машинопису).

В. І. Орос зібрав чималу кількість фольклорного матеріалу з східної та центральної частини Закарпат­тя.

 

ОРОС МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ

Орос Михайло Васильович народився 25 січня 1939 року в селі Стеблівка на Хустщині в селянській родині. Навчався в місцевій десятирічці. На уроках проявляв старанність, нахил до іноземних мов. Фран­цузька мова стала його улюбленим предметом. Через те йому не важко було визначитись, яку бажає здо­бутті професію. Після закінчення середньої школи без всяких вагань поступив на факультет іноземних мов Львівського державного університету, який успіш­но закінчив в 1962 році. Навчаючись у вищому уч­бовому закладі, він добре оволодів е тільки фран­цузькою, але й латинською мовами. Глибокі знання цих мов відкрили йому двері на роботу до Ужгород­ського державного університету відразу після закін­чення Львівського вузу.

З осені 1962 року Орос М. В. працює викладачем кафедри французької філології та класичних мов Ужгородського державного університету. Викладає латинську мову на факультетах філологічному, романо-германської філології, історичному, медичному, фіологічному, веде факультатив давньогрецької мови.

З 1963 по 1967 рік навчається заочно в аспіранту­рі. Працює над дисертацією. Наполегливо займаєть­ся наукою. Співробітничає з ученими державного університету, де в 1979 році захистив ди­сертацію на тему: «Проблеми синтаксису в творах римських граматиків». Наступного року йому при­своєно вчену ступінь кандидата філологічних наук.

Тепер Орос М. В. викладає не тільки французьку та латинську мови, але й читає лекційний курс та проводить практичні заняття з вступу до мовознавст­ва. Викладання вищезгаданих дисциплін потребує повсякденної копіткої праці, постійного удосконален­ня своїх знань, професійної майстерності. Він сер­йозно продовжує займатись науковою роботою, ви­ступає з доповідями на наукових конференціях, дру­кує статті в республіканському збірникові «Іноземна філологія», в збірнику «Питання класичної філоло­гії» Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.

В 1984 році Оросу Михайлу Васильовичу присвоє­но звання доцента, він працює на кафедрі загального і слов'янського мовознавства. Протягом 1984—1987 років -- заступник декана філологічного факультету.

Нині Орос М. В. - керівник кафедральної комп­лексної теми «Дешифрування та переклад «Історії карпатських русинів» історика М. Лучкая в шести томах. Розробляє навчально-методичні посібники, надає професійну й методичну допомогу молодим чле­нам кафедри.

Орос М. В. - член Науково-методичної комісії з класичної філології Мінвузу України, член вченої ради філологічного факультету Ужгородського дер­жавного університету.

 

ІГНАТ ВАСИЛЬ
(1944—1990)

Ігнат Василь Іванович народився 8 грудня 1944 року в селі Стеблівка Хустського району на Закар­патті в багатодітній сім'ї селянина. В 1951 році по­ступив в перший клас сільської середньої школи. Вчився добре, в старших класах проявляв інтерес до літератури, робив перші спроби писати вірші. Нав­чаючись в десятому класі, відвідував заняття літера­турного об'єднання, яке працювало при, Хустській районній газеті, де читав свої перші поезії. 

В 1961 році Василь Ігнат закінчив середню школу й поступив в Ужгородський технікум радянської тор­гівлі. Провчився один рік, бо потягу до цієї профе­сії не мав. Його покликання - література. Тому прагнув навчатися на філологічному факультеті Уж­городського державного університету. Обставини змушували його працювати і вчитися. В 1967 році мрія Василя збулася. Вчиться на заочному відділенні. В цьому ж році у видавництві «Карпати» вихо­дить його перша збірка поезій «Снігова троянда». В ній молодий поет хоче розглядати майбутнє, переплавлюючи громадське в інтимне, а інтимне в гро­мадське.

Після закінчення вузу працює на комсомольській І партійній роботі, вчиться у Вищій партійній школі при Ш\ Компартії України. Він усидливо трудиться над новими поезіями, які в 1978 році виходять окремою книжкою під назвою «Кроки часу». В ній ав­тор прислухається до кроків нашого життя і нама­гається з ними поєднувати своє серцебиття, серцебит­тя людини, вихованої новою добою для світлого труда й світлої праці і любові, для нинішнього і завтрішнього дня. В 1981 році його приймають в члени Спілки письменників України.

Василь Ігнат в 1983 році видає нову збірку поезій «Народження полум'я». До неї увійшли поезії про щасливу долю трудівників Закарпаття, про трудові будні молоді, про кохання. Останнє десятиріччя пра­цює відповідальним секретарем правління Закарпат­ської організації Спілки журналістів України та на профспілковій роботі.

Готував Василь Ігнат і четверту збірку поезій, яку планував назвати «Межа покори». Однак стало­ся так, що за своє життя її не побачив, бо раптово помер 23 березня 1990 року, його поховано на цент­ральному кладовищі в Ужгороді.

 

СНІГОВА ТРОЯНДА

Коли зима прогляне із туману І затанцює наді мною сніг,
У час такий я на Менчулі стану Лицем до вітру й нових доріг!
Посію я на горн і долини Задуму серця чисту і нагу.
У час такий, коли мовчать ялини, Цвіте троянда біла... у снігу.
І я вдихну далекий запах саду, Коли побачу білі пелюстки.
І холод залишається позаду, Бо на весну націлені віки.

 

СВІТ КРАСИ

Є в мене удачі, і є поразки, Відходить журба, як із сонцем роса, І буйно, жарптицею з синьої казки, В життя прилітає краса. Світе краси! Молода твоя врода! Хлюпни в мої груди весільних пісень! Я знаю: е вітер, туман, і негода, Але над усім є майбутнього день. Ні! Не впаду у рожевість ніколи, Бачу красу — і дивуюся їй, Бачу добро — і вклоняюся долі, Зло зачуваю — вступаю у бій, Бо над усім - над земним і небесним, Над білим і чорним, Як марево снів, Спливають краси короновані весни, Найвищої в світі краси трударів.

 

ВІРНІСТЬ

Красо життя — чудесна твоя днина! - На хвилях сонця квітне полонина, Гойдається на вітрі ліс.

Та скільки тут було пролито сліз, Та скільки мук зазнала тут людина!

Тут брали сиріт до тюрми і до війська, Тут сохла з горя не одна невістка, Життя губила з болем на зорі. Та не вмирали звичаї старі, І не вмирала пісня українська.

Тверді тут люди, як гірське каміння, І думи в них високі і нетлінні, Через віків криваві кайдани Орлино й гордо пронесли вони, Велику вірність матері — Вкраїні.

 

ТИ ПРИХОДЬ

Так лячно до мене, любове, не йди, А ввірвись в мої груди шквалом, Як у зболені снігом сади Провесняні вітри — зухвало.

Закричи над жорстоким спокоєм, Хай розсиплеться дрібно, як скло, Тай усмішкою кароокою Розгладь моє вперте чоло.

Бо від страху туманяться очі, І ти можеш мене не знайти. Є немало принадних збочин, Аби, навіть, себе обійти.

Роздивись і приходь сміливо, Якщо стежка до мене веде. У душі моїй ніжно-журливій Лиш на тебе любов моя жде.

Логін: *

Пароль: *