Письменники нашого села
ДОБОШ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
Добош Василь Іванович народився 29 жовтня 1924 року в селі Стеблівка на Хустщині в селянській родимі. В 1930 році поступив в перший клас народної школи. В навчанні проявляв старанність і мав добрі успіхи. Тому батьки мітили, щоб віддати його на навчання до Хустської гімназії, як би важко це не відбивалось на сімейному бюджеті. Хоч зробили цей крок не відразу. Лише в 1938 році Добош В. І. переступив поріг Хустської гімназії. Звикав до нових вимог, а вони були значно більшими, ніж в народній школі. Повсякденна настирливість в навчанні стала йому в пригоді. Він швидко освоївся, з кожним днем відчутно зростав в навчанні. Закінчив шість класів гімназії, бо сталося так, що 6 листопада 1944 року добровольцем вступив до лав Радянської Армії. Закінчив війну у Празі. За проявлену мужність і відвагу був нагороджений орденами Слави ІІІ-го ступеня та Вітчизняної війни 1-го ступеня, а також медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.».
Після демобілізації продовжив навчання в Хустській вечірній школі робітничої молоді. В 1947 році успішно склав. державні екзамени і цього ж року поступив на філологічний факультет Ужгородського державного університету. Демобілізований воїн вчився добре. До виконання завдань ставився серйозно. Особливий інтерес проявляв до мовознавства, брав активну участь в семінарських заняттях, писав змістовні курсові роботи. Відчутно виявив нахил до наукової діяльності, коли навчався на останніх курсах вузу. Мріяв про навчання в аспірантурі. Тому після закінчення Ужгородського державного університету в 1952 році вирішив зробити спробу поступити в аспірантуру Інституту мовознавства АН України імені О. Потебні. Склав екзамени і був зарахований на стаціонарне навчання.
Навчаючись в аспірантурі, Добош В. І. одноразово працює над темою дисертації: «Говори долини річки Тур'ї Персчинського району Закарпатської області». Із закінченням аспірантури в 1955 році майже завершив роботу над дисертацією. Тепер вже працював старшим викладачем Ужгородського державного університету. В 1956 році захистив дисертацію і йому було присвоєно наукову ступінь кандидата філологічних наук.
Добош В. І. читає курс сучасної української мови. Його лекції змістовні, глибокі, багаті методикою викладання. Він відзначається в роботі сумлінністю, організаторськими здібностями. Тому в 1960 році його затверджують завідуючим відділом шкіл і вузів Закарпатського обкому Компартії України. Працюючи на цій посаді, Василь Іванович приділяє належну увагу роботі партійних організацій середніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, часто буває в педагогічних колективах, добре співробітничав з районними відділами народної освіти. Протягом
трьох років багато зробив для розвитку народної освіти в області.
З 1963 року Добош В. І, знову працює на кафедрі української мови Ужгородського державного університету. Чимало робить, щоб дати студентам глибокі знання з сучасної української мови. Часто на сторінках журналів друкуються його наукові публікації. Водночас він займається зібранням матеріалів для докторської дисертації, В другій половині шістдесятих років йому присвоюють звання доцента,
В 1978 році Добош В, І. захистив докторську дисертацію на тему; «Синтаксис українських південно-карпатських говорів» і йому було присвоєно наукову ступінь доктора філологічних наук. Добош В, І, має понад 50 публікацій, головним чином з діалектології та різних питань сучасної літературної мови.
ОРОС ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
Орос В. І. народився 12 серпня 1919 року в селі Стеблівка в багатодітній сім'ї хлібороба. Батьки приділяли належну увагу вихованню дітей, їх навчанню. В шість років В. І. Орос поступив в перший клас народної школи. Вчився добре. Тому в батьків не було ніякого сумніву в тому, щоб син не продовжив навчання. В 1930 році поступив в Хустську гімназію. В. І. Орос серйозно ставився до навчання й мав непогані успіхи. Після її закінчення в 1938 році успішно склав вступні екзамени в Дебреценський університет на спеціальність російської та латинської мов. Через рік перевівся в Будапештський університет імені Петера Пазманя. Навчаючись у цьому вузі, проявив особливі здібності до філологічних наук. Після закінчення університету залишився асистентом на кафедрі славістики у професора Кнієжі Іштвана.
Після звільнення Закарпаття В. І. Орос працює викладачем російської і латинської мов в Хустській гімназії. А коли гімназію розділили на дві середні школи, В. І. Ороса було призначено директором Хустської СШ № 1. З відкриттям в Хусті педагогічного училища він переходить сюди на роботу викладачем російської мови й заступником директора по заочному відділенню. В 1956 році В. І. Орос був призначений заступником директора нововідкритої Хустської школи-інтернату, де працював до 1960 року. В цьому році по конкурсу пройшов на посаду старшого викладача російської мови Ужгородського державного університету. Працюючи на кафедрі російської мови, В. І. Орос завершив написання кандидатської дисертації «Українські говори Хустщини», яку захистив в 1961 році при Львівському державному університеті імені І. Франка і отримав наукову ступінь кандидата філологічних наук.
В 1974—1975 роках за направленням Міністерства вищої освіти працював на кафедрі російської мови та літератури Кошицького університету імені Шафарика. Тут його було нагороджено великою медаллю філософського факультету й прийнято почесним членом Мовознавчого товариства при Словацькій Академії Наук в Братиславі.
В. І. Орос написав близько 50 наукових друкованих робіт. Частину з них вміщено на сторінках наукових журналів Угорщини і Чехо-Словаччини. Всі наукові праці в основному зв'язані з говорами Закарпаття, з вивченням «Літературної мови Закарпаття другої половини ХІХ-го століття». Тут детально проаналізовано фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості таких закарпатських письменників ІІ-ої половини ХІХ-го століття як Павлович, Сільвай, Е. Фенцик (400 сторінок машинопису).
В. І. Орос зібрав чималу кількість фольклорного матеріалу з східної та центральної частини Закарпаття.
ОРОС МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
Орос Михайло Васильович народився 25 січня 1939 року в селі Стеблівка на Хустщині в селянській родині. Навчався в місцевій десятирічці. На уроках проявляв старанність, нахил до іноземних мов. Французька мова стала його улюбленим предметом. Через те йому не важко було визначитись, яку бажає здобутті професію. Після закінчення середньої школи без всяких вагань поступив на факультет іноземних мов Львівського державного університету, який успішно закінчив в 1962 році. Навчаючись у вищому учбовому закладі, він добре оволодів е тільки французькою, але й латинською мовами. Глибокі знання цих мов відкрили йому двері на роботу до Ужгородського державного університету відразу після закінчення Львівського вузу.
З осені 1962 року Орос М. В. працює викладачем кафедри французької філології та класичних мов Ужгородського державного університету. Викладає латинську мову на факультетах філологічному, романо-германської філології, історичному, медичному, фіологічному, веде факультатив давньогрецької мови.
З 1963 по 1967 рік навчається заочно в аспірантурі. Працює над дисертацією. Наполегливо займається наукою. Співробітничає з ученими державного університету, де в 1979 році захистив дисертацію на тему: «Проблеми синтаксису в творах римських граматиків». Наступного року йому присвоєно вчену ступінь кандидата філологічних наук.
Тепер Орос М. В. викладає не тільки французьку та латинську мови, але й читає лекційний курс та проводить практичні заняття з вступу до мовознавства. Викладання вищезгаданих дисциплін потребує повсякденної копіткої праці, постійного удосконалення своїх знань, професійної майстерності. Він серйозно продовжує займатись науковою роботою, виступає з доповідями на наукових конференціях, друкує статті в республіканському збірникові «Іноземна філологія», в збірнику «Питання класичної філології» Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.
В 1984 році Оросу Михайлу Васильовичу присвоєно звання доцента, він працює на кафедрі загального і слов'янського мовознавства. Протягом 1984—1987 років -- заступник декана філологічного факультету.
Нині Орос М. В. - керівник кафедральної комплексної теми «Дешифрування та переклад «Історії карпатських русинів» історика М. Лучкая в шести томах. Розробляє навчально-методичні посібники, надає професійну й методичну допомогу молодим членам кафедри.
Орос М. В. - член Науково-методичної комісії з класичної філології Мінвузу України, член вченої ради філологічного факультету Ужгородського державного університету.
ІГНАТ ВАСИЛЬ
(1944—1990)
Ігнат Василь Іванович народився 8 грудня 1944 року в селі Стеблівка Хустського району на Закарпатті в багатодітній сім'ї селянина. В 1951 році поступив в перший клас сільської середньої школи. Вчився добре, в старших класах проявляв інтерес до літератури, робив перші спроби писати вірші. Навчаючись в десятому класі, відвідував заняття літературного об'єднання, яке працювало при, Хустській районній газеті, де читав свої перші поезії.
В 1961 році Василь Ігнат закінчив середню школу й поступив в Ужгородський технікум радянської торгівлі. Провчився один рік, бо потягу до цієї професії не мав. Його покликання - література. Тому прагнув навчатися на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. Обставини змушували його працювати і вчитися. В 1967 році мрія Василя збулася. Вчиться на заочному відділенні. В цьому ж році у видавництві «Карпати» виходить його перша збірка поезій «Снігова троянда». В ній молодий поет хоче розглядати майбутнє, переплавлюючи громадське в інтимне, а інтимне в громадське.
Після закінчення вузу працює на комсомольській І партійній роботі, вчиться у Вищій партійній школі при Ш Компартії України. Він усидливо трудиться над новими поезіями, які в 1978 році виходять окремою книжкою під назвою «Кроки часу». В ній автор прислухається до кроків нашого життя і намагається з ними поєднувати своє серцебиття, серцебиття людини, вихованої новою добою для світлого труда й світлої праці і любові, для нинішнього і завтрішнього дня. В 1981 році його приймають в члени Спілки письменників України.
Василь Ігнат в 1983 році видає нову збірку поезій «Народження полум'я». До неї увійшли поезії про щасливу долю трудівників Закарпаття, про трудові будні молоді, про кохання. Останнє десятиріччя працює відповідальним секретарем правління Закарпатської організації Спілки журналістів України та на профспілковій роботі.
Готував Василь Ігнат і четверту збірку поезій, яку планував назвати «Межа покори». Однак сталося так, що за своє життя її не побачив, бо раптово помер 23 березня 1990 року, його поховано на центральному кладовищі в Ужгороді.
СНІГОВА ТРОЯНДА
Коли зима прогляне із туману І затанцює наді мною сніг,
У час такий я на Менчулі стану Лицем до вітру й нових доріг!
Посію я на горн і долини Задуму серця чисту і нагу.
У час такий, коли мовчать ялини, Цвіте троянда біла... у снігу.
І я вдихну далекий запах саду, Коли побачу білі пелюстки.
І холод залишається позаду, Бо на весну націлені віки.
СВІТ КРАСИ
Є в мене удачі, і є поразки, Відходить журба, як із сонцем роса, І буйно, жарптицею з синьої казки, В життя прилітає краса. Світе краси! Молода твоя врода! Хлюпни в мої груди весільних пісень! Я знаю: е вітер, туман, і негода, Але над усім є майбутнього день. Ні! Не впаду у рожевість ніколи, Бачу красу — і дивуюся їй, Бачу добро — і вклоняюся долі, Зло зачуваю — вступаю у бій, Бо над усім - над земним і небесним, Над білим і чорним, Як марево снів, Спливають краси короновані весни, Найвищої в світі краси трударів.
ВІРНІСТЬ
Красо життя — чудесна твоя днина! - На хвилях сонця квітне полонина, Гойдається на вітрі ліс.
Та скільки тут було пролито сліз, Та скільки мук зазнала тут людина!
Тут брали сиріт до тюрми і до війська, Тут сохла з горя не одна невістка, Життя губила з болем на зорі. Та не вмирали звичаї старі, І не вмирала пісня українська.
Тверді тут люди, як гірське каміння, І думи в них високі і нетлінні, Через віків криваві кайдани Орлино й гордо пронесли вони, Велику вірність матері — Вкраїні.
ТИ ПРИХОДЬ
Так лячно до мене, любове, не йди, А ввірвись в мої груди шквалом, Як у зболені снігом сади Провесняні вітри — зухвало.
Закричи над жорстоким спокоєм, Хай розсиплеться дрібно, як скло, Тай усмішкою кароокою Розгладь моє вперте чоло.
Бо від страху туманяться очі, І ти можеш мене не знайти. Є немало принадних збочин, Аби, навіть, себе обійти.
Роздивись і приходь сміливо, Якщо стежка до мене веде. У душі моїй ніжно-журливій Лиш на тебе любов моя жде.
